Дозатори хімії для автомийки

Дозуючий насос і дозатор хімії для автомийки

Точність дозування і собівартість мийки

На безконтактній мийці та мийці самообслуговування робочий розчин — це концентрат і вода в суворій пропорції. Передозування активної піни чи пресоаку означає перевитрату дорогого реагенту і ризик пошкодити лакофарбове покриття та гуму ущільнювачів, занижена доза — розводи, поганий змив бруду й повторна мийка. Від стабільності коефіцієнта розведення прямо залежать дві статті витрат: витрата хімії та якість результату. Тому подачу концентрату на посту будують не «на око», а через дозатор хімії для автомийки, який утримує задане співвідношення незалежно від зовнішніх умов.

Складність у тому, що умови на посту нестабільні: тиск у водопроводі стрибає, хімія буває агресивною та схильною до газовиділення, а сама подача йде циклами — секунди піни, потім пауза. Під ці умови підбирають і тип обладнання, і його матеріали.

Чим автохімія відрізняється від води при дозуванні

Автохімія поділяється на два несумісні за pH класи. Лужні пресоаки та активна піна працюють у діапазоні pH 10–13: вони відривають та емульгують оливно-дорожню плівку, сліди комах, бітум. Кислотні засоби для дисків і нижнього пресоаку («перший крок» двофазної мийки) містять фосфорну, сірчану або плавикову кислоту й опускають pH нижче 2, розчиняючи гальмівний пил, сіль і мінеральні відкладення. Той самий матеріал ущільнень рідко витримує обидва класи, тому дозатор підбирають під конкретний реагент, а не «універсально».

Друга відмінність — концентрати подаються в дуже малій частці до води, типово 0,2–2% для пропорційних систем і до 10% для окремих програм. Похибка в десяті частки відсотка вже помітна за витратою каністри за зміну. Третя особливість — нестабільний вхідний тиск: у міській мережі він гуляє в діапазоні 1,7–8,6 бар (25–125 psi), і обладнання, чутливе до тиску, разом із ним «пливе» за дозою. Нарешті, подача імпульсна й часта, що навантажує клапани та рухомі ущільнення сильніше, ніж безперервна робота.

Типи обладнання для подачі хімії на автомийці

На автомийках трапляються чотири рішення. Два з них — водоприводні пропорціонери (не насоси у прямому сенсі), два — власне дозуючі насоси для автомийки з незалежним приводом. Різниця між ними визначає точність і стійкість до перепадів тиску.

Вентурі-інжектор (ежектор) — найпростіший водоприводний пропорціонер. Потік води проходить крізь звужувальне сопло, на виході утворюється розрідження, і воно підсмоктує концентрат із бака; у зв’язці з поплавковим баком (типу «гідроміндер») підтримується рівень готового розчину, електроживлення не потрібне. Такий вентурі-інжектор / ежектор для хімії добре підходить для пінних програм, де висока точність некритична. Головне обмеження — доза жорстко прив’язана до стабільності тиску й витрати води: при просіданні напору коефіцієнт розведення йде, а вузькі сопла схильні до засмічення (дискові системи з каналами замість отворів засмічуються рідше). Діапазон розведення у дискових виконань сягає 1:2500.

Дозатрон — водоприводний поршневий пропорціонер об’ємного типу. Він енергонезалежний: тиск води рухає великий поршень, той передає зусилля малому дозуючому поршню, який втягує концентрат і впорскує його пропорційно витраті води, утримуючи дозу при коливаннях напору. Дозатрон для автомийки ставлять на непінні програми — пресоак, осушувач, захисний «холодний віск». Обмежень два: при низькому тиску (нижче приблизно 1,4 бар) поршнева група не запускається, і піною таке обладнання не керує — воно змішує лише воду з хімією, без підмішування повітря. Типовий робочий діапазон — 0,2–2% (1:500–1:50) і 1–10% (1:100–1:10), тиск близько 0,3–6 бар, витрата до 40 л/хв.

Електромагнітний мембранний дозуючий насос — основний точний інструмент дозування. Електромагніт із заданою частотою штовхає шток із мембраною; за кожен хід крізь усмоктувальний і нагнітальний кулькові клапани витісняється фіксований об’єм. Доза дорівнює добутку довжини ходу на частоту й задається потенціометром або з контролера, тому подача не залежить від тиску й витрати води. Це дає відтворюваність ±1–2% — приблизно в півсотні разів точніше за вентурі-систему. Рідинна частина з PVDF (полівініліденфторид) та ущільнення з PTFE тримають і луг, і кислоту, робочий тиск — до 16 бар. Слабке місце — хімія, що газує: бульбашки можуть утворити повітряну пробку в камері та зірвати заливання, а забруднені кулькові клапани збивають дозу.

Перистальтичний дозуючий насос не має клапанів узагалі: ролики послідовно перетискають еластичний шланг і проштовхують концентрат, а доза задається внутрішнім діаметром шлангу й обертами. Саме тому він спокійно дозує хімію, що газує, і в’язку — бульбашки проходять крізь шланг, не спричиняючи втрати заливання, на відміну від мембранного. Розплата за простоту — шланг є витратним матеріалом: від постійного перетискання він зношується, і ресурс EPDM-шлангу становить близько 500–1000 робочих годин залежно від хімії та навантаження. За тиском такий насос обмежений міцністю шлангу, а точність повторюваності тримається на рівні близько ±1%.

Зведене порівняння за ключовими параметрами:

Таблиця показує, чому для точних і агресивних застосувань обирають саме дозуючі насоси, а водоприводні пропорціонери лишають для простих пінних задач. Далі — що визначає ресурс цих насосів.

Матеріали корпусу, ущільнень і клапанів при роботі з автохімією

Ресурс дозатора визначається не корпусом насоса, а змочуваними деталями — тими, що контактують із концентратом. Рідинну частину під луг і кислоту роблять із PVDF або поліпропілену; акрилові головки для агресивної хімії не підходять. Мембрану та ущільнення підбирають за середовищем: PTFE (тефлон) перекриває найширший діапазон pH, FKM (фторкаучук, торгова марка Viton) добре стоїть на кислотах, EPDM застосовують для шлангів перистальтики, але він несумісний із низкою розчинників. Кулькові клапани мембранних насосів роблять керамічними — кераміка стійка до абразиву в концентраті й не розбивається посадковим зусиллям.

Оскільки лужний пресоак (pH 10–13) і кислотний засіб для дисків (pH нижче 2) — різні середовища, один комплект ущільнень на обидва не ставлять. При зміні хімії на агресивнішу перевіряють сумісність мембрани, сідел і клапанів, інакше ущільнення «дубіє» або розбухає, і насос починає текти чи втрачати дозу. Ця сама логіка визначає типові помилки експлуатації.

Типові помилки експлуатації дозуючих насосів

Більшість відмов на посту пов’язана не із самим насосом, а з обв’язкою всмоктування й нагнітання.

Втрата заливання. Мембранний насос перестає тягнути концентрат, коли в усмоктувальну лінію підсмоктується повітря: зношені ущільнення клапанів, несправний донний клапан або всмоктувальний зворотний клапан. Після тривалого простою керамічна кулька прилипає до сідла — її звільняють легким рухом, а зруйнована мембрана забиває канали головки. Щоб насос тримав заливання, на вході ставлять справний зворотний клапан і не допускають потрапляння повітря в лінію.

Передозування через сифонування. Якщо точка введення хімії нижче насоса або всмоктування «затоплене» (бак із концентратом вище головки), розчин іде самопливом крізь насос навіть при зупинці. Подача мембранного насоса до того ж залежить від протитиску: чим він нижчий, тим більша реальна витрата відносно розрахункової. Тому на нагнітанні ставлять підпірний (протисифонний) клапан — він створює постійний протитиск, забезпечує чітку посадку кулькових клапанів і прибирає «плаваючу» дозу.

Повітряна пробка на хімії, що газує. Частина реагентів виділяє газ, бульбашки накопичуються в усмоктувальній лінії, і мембрана вже не може зірвати клапани — у насосі утворюється повітряна пробка, і він втрачає подачу. Рішення — клапан автоматичної дегазації в головці або коротка «затоплена» всмоктувальна лінія з ухилом до бака, щоб бульбашки йшли назад. Там, де газовиділення постійне, ставлять перистальтичний насос, нечутливий до бульбашок.

Невчасна заміна шлангу. У перистальтики ресурс шлангу скінченний; зношений шланг поступово знижує подачу, а при розриві концентрат потрапляє в корпус. Шланг міняють за напрацюванням, не чекаючи падіння дози.

Підбір дозуючого насоса для автомийки за параметрами

Підбір починають не з насоса, а з витрати води поста й потрібної дози. Знаючи продуктивність апарата високого тиску й потрібний відсоток хімії, рахують подачу дозатора: наприклад, при витраті води близько 11 л/хв і дозі 2,6% насос має давати близько 0,3 л/хв концентрату. Продуктивність беруть із запасом регулювання, щоб один типорозмір закривав і пресоак, і піну, і віск.

Другий параметр — робочий тиск: тиск дозатора має перевищувати тиск у точці введення, особливо при врізанні в напірну лінію перед апаратом високого тиску. Третій — число програм: вода, піна, активна піна, віск, осмос можуть вимагати окремих ліній подачі. І обов’язково звіряють матеріали змочуваної частини з конкретною хімією. Такий підхід позбавляє ситуації, коли дозуючі насоси для автомийки куплені за ціною, але не видають дозу через брак тиску чи несумісність із реагентом.

Купити дозатор для автомийки в Україні

Підбір дозатора — це розрахунок під конкретний пост: витрата води, набір хімії, тиск у лінії та число програм. Компанія ТОВ «ІНЖИНІРИНГОВІ СИСТЕМИ» допомагає звести ці параметри, підібрати матеріали змочуваної частини під лужну та кислотну хімію й поставити дозуючі насоси для автомийок із підтверджувальною документацією. Купити дозатор для автомийки в Україні має сенс із попереднім розрахунком, а не за одним типорозміром «на все».

Щоб дізнатися ціну дозатора для автомийки в Києві та інших містах, заздалегідь підготуйте вихідні дані: тип і pH застосовуваної хімії, потрібний коефіцієнт розведення, витрату води поста й точку врізання. На основі цього підбирається модель, розраховується обв’язка зі зворотним і підпірним клапанами та визначається ресурс витратних матеріалів. Купівля через профільного постачальника — це ще й технічний супровід при пусконалагодженні та заміні ущільнень під нову хімію.

Часті запитання

Чим дозуючий насос відрізняється від дозатрона і вентурі-інжектора?

Вентурі-інжектор і дозатрон працюють від тиску води: перший підсмоктує концентрат за рахунок розрідження в соплі, другий дозує поршнем. Дозуючий насос має власний привод (електромагніт або мотор) і тому задає дозу незалежно від тиску й витрати води. Для пінних програм вистачає водоприводних пропорціонерів, для точної та агресивної хімії беруть дозуючий насос.

Чому дозуючий насос втрачає заливання і перестає подавати хімію?

Найчастіше в усмоктувальну лінію підсмоктується повітря через зношені ущільнення чи несправний донний клапан, або керамічна кулька клапана прилипла до сідла після простою. Перевіряють зворотні клапани, герметичність усмоктування й стан мембрани; забиту зруйнованою мембраною головку розбирають і чистять.

Чи потрібен протисифонний клапан на дозуючому насосі?

Так, якщо точка введення нижче насоса або бак із концентратом стоїть вище головки. Без підпірного клапана розчин сифонить самопливом, а доза мембранного насоса пливе слідом за протитиском. Підпірний клапан створює постійний протитиск і забезпечує чітку посадку клапанів.

Чому мембранний насос утворює повітряну пробку на активній піні та хімії?

Низка концентратів виділяє газ; бульбашки накопичуються в усмоктувальній камері, і мембрана не може зірвати кулькові клапани. Допомагають клапан автоматичної дегазації та коротке «затоплене» всмоктування з ухилом до бака. При постійному газовиділенні ставлять перистальтичний насос.

Який коефіцієнт розведення виставляти на дозаторі?

Залежить від хімії та програми: пропорційні системи зазвичай працюють у діапазоні 0,2–2%, окремі програми — до 10%. Точну дозу виставляють за витратою води поста й контролюють титруванням, а не «на око»; занижена доза дає розводи, завищена — перевитрату.

Як часто міняти шланг перистальтичного насоса?

Ресурс EPDM-шлангу — близько 500–1000 робочих годин і сильно залежить від хімії та навантаження. Шланг міняють за напрацюванням, не чекаючи падіння подачі чи розриву, після якого концентрат потрапляє в корпус.

Мембранний чи перистальтичний дозуючий насос обрати для автохімії?

Електромагнітний мембранний точніший за абсолютною дозою й тримає вищий тиск, але боїться хімії, що газує, і забруднення клапанів. Перистальтичний простіший, не утворює повітряної пробки й спокійно працює з газуючими та в’язкими концентратами, але потребує періодичної заміни шлангу. Вибір визначається хімією та тиском у точці введення.

Чи можна отримати піну одним дозуючим насосом?

Ні. Дозатор і дозуючий насос лише змішують концентрат із водою, без підмішування повітря піни не буде. Для піни потрібен пінний комплект або піногенератор, де в розчин подається повітря; дозатор лише готує робочий розчин потрібної концентрації.